У Запоріжжі вдалося зайняти найважливіші посади в адміністрації фольксдойчами, українцями та росіянами, куди проникли вихідці із Західної України. Близько 8 жовтня 1941 року з’явилася перша група людей Бандери. Тим часом було виявлено приблизно 15 осіб із Західної України, значна частина яких є членами або уповноваженими ОУН. Ці люди намагалися отримати керівні посади в адміністрації (міська управа, допоміжна поліція тощо). Коли це не вдалося, вони висунули підставних осіб, які зверталися до німецьких установ із вимогою усунути фольксдойчів, роріян тощо й призначити кандидатів, запропонованих ними. Так, наприклад, на посаду головного редактора газети, що виходила в Запоріжжі, було запропоновано вчителя Олександра Весолічака, який належав до руху Бандери. Директоркою школи, що раніше належала до ОУНівської групи «Двініт», також було висунуто одну з їхніх осіб. На посаду міського голови та його заступника були запропоновані двоє з вищезгаданих людей. Через наявні на той час транспортні труднощі вивезення вихідців із Західної України на їхню батьківщину досі не було здійснено.
До початку німецько-російської війни Запоріжжя мало 350 000 жителів. З них приблизно 45% становили українці та 45% — росіяни, тоді як решта 10% головним чином складалася з євреїв. Нове місто Запоріжжя виникло лише під більшовицькою владою навколо будівництва електростанції Дніпробуд. Велика частина всіх більших будівель як у старому місті, так і в новому була знищена більшовицькими пожежними командами.
У Йозефштадті чинний фольксдойч-бургомістр Цільке, який не виявив готовності виконувати вказівки ОУН, був усунений заарештованими. Цей захід знову доводить, що група Бандери не має наміру поважати будь-які розпорядження, ухвалені іншими сторонами, якщо вони не відповідають планам ОУН.
Наскільки сьогодні ці плани вже набули чітко вираженого характеру, спрямованого проти Німецького рейху, видно з висловлювань одного із заарештованих — Симона Марчука. Він заявив, що прихильникам ОУН було наказано шукати в лісах російські гвинтівки та боєприпаси й зберігати їх у безпеці, щоб вони не потрапили до рук німецького Вермахту. Коли настане момент, який керівництво ОУН вважатиме сприятливим, і будуть сформовані необхідні партизанські групи (звідси створення міліцій, вірних Бандері), тоді слід виступити проти німецьких окупаційних військ. Марчук далі пояснив, що за висловлюваннями провідних діячів руху Бандери німецький Вермахт розглядається як найбільший ворог України.
Ці провідні кола ОУН не вірили у перемогу Німеччини над Радянською Росією та Англією. Навпаки, вони вважали, що після перемоги над Радянською Росією Німеччина буде настільки ослабленою, що не зможе продовжувати війну. Скориставшись цією ситуацією, українська армія, створена українцями, мала завдати остаточного удару німецьким військам і утворити самостійну українську державу, виникненню якої виснажена поразкою від Німеччини Росія вже не змогла б перешкодити.
Розслідування, проведене у зв’язку з арештом чотирьох згаданих членів ОУН, ще не завершене.
За повідомленням командувача тилової армійської області від інших ділянок фронту було доведено, що серед партизанських груп спостерігаються ознаки розкладу. Це пояснюється частково погодними умовами, частково складною ситуацією із забезпеченням партизанів. Зростає кількість перебіжчиків. При цьому спостерігається, що партизани намагаються дістатися своїх рідних сіл після того, як сховали зброю та боєприпаси у безпечних місцях. Протягом зими має бути проведена інтенсивна вербувальна робота серед партизанів, щоб навесні боротьба могла знову розпочатися на новій і ширшій основі.